«Коли пнучись угору, приходиш униз»

*   *   *

Коли пнучись угору, приходиш униз
Й суне темінь, мов хвиля, на тебе стіною,
Коли в гаморі світу що слово — то спис,
Уяви себе Ноєм.

Втиш думки, що обсіли не ліпше за мух,
Попригадуй здобутки і рани, і дати.
«Напоум мене, Боже, кого і чому
Із собою узяти?»

Коли небо насупиться першим дощем
І зійдеш із ковчега покликаних стріти,
Забери найдорожчих, найкращих, а ще
Всіх, що можуть світити.

Ще пролитись воді, відгуляти вітрам
І летіти голубці по гілку оливну.
Та зійдеш — і тебе привітає гора,
До якої ти линув.

Ольга Ткач

Переглядів: 20