«Неспокій, тиша, темнота»

*   *   *

Неспокій, тиша, темнота —
Не виллють сльози.
Мій Боже, бачиш, я не та,
Що на порозі.

Коли росте мовчання мур,
То не як докір
Несу Тобі свої «чому»,
«Для чого», «доки».

Бо ж як світить на видноті
Здобути волю?
Пітьма густа, вітри круті,
А пломінь кволий.

Знання, що серцем не сліпа —
Найбільше щастя?
Чом крок новий душа ступа,
Аби не впасти?

Чому що ближче до мети,
То глибші ями?
Й дари стають, немов хрести,
А плечі — в рани?

Що крок, то ширшає біди
І день незрячий.
А далі ж, Господи, куди?!
Засяй — побачу.

Ольга Ткач

Переглядів: 331