Сходження на Сінай

Навколо темінь, зірки вгорі
Не світять, лише байдужо сяють,
І тільки промені ліхтарів
Дорогу ногам встеляють.

Та зовсім іншу, аніж за дня,
Бо там, де прірва вночі лякає
І йдеш по краю і навмання,
Над ранок вона зникає.

І йдеш не сам, бо ж вогниста путь,
Яка угору зміїться наче.
Та ще й верблюди униз везуть
Чи втомлених, чи ледачих.

А далі — сходи, що йдуть у день.
Круті і прикрі, неначе вітер.
І серце рветься уже з грудей -
Так легше увись летіти.

Під гору — труд, а згори — печаль,
Бо йти й донизу буває мука.
І тільки промінь ранковий знав,
Що ангел веде за руку.

Ти, мов Мойсей, на вершині цій,
І це не згубиться й не минеться.
І «Слухай, Ізраїлю, я — Бог твій!»
Горить на скрижалях серця.

Ольга Ткач

ТКАЧ Ольга