«Тихо вітер повіє — й у світі оселишся Ти»
* * *
Тихо вітер повіє — й у світі оселишся Ти,
У пустелі для серця, з якої не вийти довіку.
Знову землю, яку ще ніхто не зумів обійти,
Будуть міряти зболені ноги Творця-Чоловіка.
Будеш спраглий — нап’єшся із наших джерел полину.
Наковтаєшся диму — і дихати звикнеш потроху.
Коли сядеш спочити, сягнеш у сердець глибину —
І заплачеш, бо в кожній душі знов побачиш Голгофу.
І поля перейдеш, що за обрій аж ген простяглись —
І розгубиш слова, не зусильний здобутись на голос.
І опустяться руки, що жати б уже узялись:
Може, станеться диво й кукіль переродиться в колос?
Прошепочеш лише: «Хай дозріє воно, ще не час…» —
І Женці заховають мечі й повернуться додому…
День новий настає. Милосердя триває для нас,
Ми ж зі страхом чекаєм Судді на коні золотому.
Ольга Ткач
Переглядів: 23
