«Властиво людині душею тягнутись до Раю»
* * *
Властиво людині душею тягнутись до Раю,
Бо кожен той посмак едемських плодів пам’ятає.
Тут — радості солод, а там — цікавинка-кислина...
Допоки не знали, як вміє гірчити провина,
І страхом скувала та терпкість найпершого плоду,
Що дала безмежжя, але відібрала свободу.
А далі — все порати долю, мов поле — безплужним.
Посіяне слово збирати мовчанням байдужим.
Та часом, упавши сльозою в долоні порожні,
Молитви чи мрії човном попливе собі кожен
У місце, де терни і люди вже більше не ранять,
На зміну Закону у серці залишиться пам’ять.
Де, знаючи все, не шукають нагоди до помсти
І де найскладніше звершиться красиво і просто...
По всіх перегонах, поразках і захваті звершень
У Божому Царстві не страшно ставати найменшим.
Ольга Ткач
Переглядів: 432
