«Все колись та дається на пробу вогню»

* * *

Все колись та дається на пробу вогню —
І залізо, і серце, і слово.
Той, хто пломінь неначе броню одягнув,
Не боїться у світі нічого.

Коли іскру Господь у душі запалив,
То не вийде її загасити.
Вона живить і світить, мов диво із див,
Тільки нею і будеш зігрітий.

Коли відаєш біль, не шукаєш ярма,
Хай і серце — свіча серед прірви.
Я у відчаї часто згорала сама,
Щоби знов одродитися з віри.

При багатті моїм набиралися сил
І всміхались до неба спросоння.
Я палила сигнальні вогні із вітрил
На плотах дивака-робінзона.

У горнилі напоєні світлом слова
Дозрівали, стаючи булатом.
А клинок, який гоїть, але не вбива,
Й імператор не змусить продати.

І на згарищі мрій віднайшов мене Ти,
Для нових запаливши містерій:
«Озирнись і поглянь: це горять не мости,
Лиш проекти мостів на папері».

Ольга Ткач

ТКАЧ Ольга