«З трав Едемських, вовік некошених»

*   *   *

З трав Едемських, вовік некошених,
Вітер ніс йому шепіт змія...
Каїн, первісток між народжених,
Перший гнів у ріллю засіяв.

Його серце німіло стогоном,
Коли видав із урожаю
Злості тихої жертву Богові,
Котрий вигнав батьків із Раю.

І зійшов у грозі із гонором,
В чорній хмарі, на вітру крилах.
Жертва братова стала попелом,
А його — під дощем зігнила.

Чи ж розкається люттю зранений,
Коли серце — у помсти верші?
Каїн вивів у поле Авеля,
Учинивши з померлих першим.

І зійшли краплі крові маками,
Бо тягнулась земля втішати,
Коли Єва над сином плакала —
Мати вбитого, мати ката.

Ольга Ткач

Переглядів: 69


Разработка веб сайтов