«Подаруй мені, Боже, її»
* * *
Подаруй мені, Боже, її.
Чи з ребра. Чи відчуту у глині...
І немодні тепер солов'ї
На такій же немодній калині
Вічну пісню свою розпочнуть
І забудуть слова із півноти,
І світанки всі роси зіп'ють
Із її неможливої вроди...
Хто сказав, що не пити роси?
Хто поміряв на частки і квоти
Це небесне світіння краси,
Тихих уст заперечливий вотум?
Подаруй мені, Боже, таки
Цю Тобою сотворену вроду,
Обнадійливий порух руки
І очей провокуючу згоду.
Зливи ці і цю повінь без дна,
Цей незбагнений поклик безодні.
Буде так, як намолить вона.
На вовіки віків... Від сьогодні...
Богдан Томенчук
Переглядів: 583
