«Я не можу збагнути осінь»

*   *   *

Я не можу збагнути осінь:
Золотаво-багряну тишу
І як вітер в задумі ще й досі
Літом бабиним спогади пише.

Легким смутком торкає скроні
Білих айстр в сповитті серпанку
І кладе на мої долоні
Дотик сонця осіннього ранку.

Я не можу збагнути осінь:
Шепіт листя… Прозорість… Спокій…
І як літо, що вже збулося,
Залишає останні кроки.

Запізнілим теплом зітхає,
Срібним дощиком дивиться в очі,
Й журавлиним ключем зникає,
Тільки спогадом стати хоче.

Я не можу збагнути осінь —
Та дарую її для тебе,
Бо в осіннім багатоголоссі
Найгарніша є музика неба.

Юлія Тонего


Разработка веб сайтов