Мамі

Як добре, коли мама ще живе,
Хоча давно вже посивіли скроні
І стали шорсткими її долоні,
Тихішим голос, що "дитино" зве.

Як добре, коли мама ще живе.
Коли ще можна, всю зібравши втому,
Прийти із пройдених доріг додому,
Де у розмові з нею сум спливе.

Як добре, коли очі ще її
Дарують погляд, сповнений любові,
Хоч може бути стриманою в мові,
Чи докорить за огріхи мої.

О, так уміє лиш вона одна!
В куточках вуст ще й посмішку сховає,
Журливо головою похитає -
І визнаєш провину всю сповна.

Бо хіба можна приховати щось
Від мами, яка серцем відчуває,
Й здається, все вона про тебе знає:
Чого досяг, що так і не вдалось.

І в добрих теплих маминих руках,
Що ніжно так до себе пригортають,
Ураз всі негаразди відступають,
І можна знов продовжити свій шлях.

О мамо, мамо! Доброта твоя
Мене у світі цьому зігріває.
Поки ти є, себе я відчуваю
Дитиною, хоч вже й сім'я своя.

Дай Боже ще тобі здоров'я й сил,
Щоб знов і знов могла мене стрічати
І посмішкою кликати до хати,
В мого дитинства батьківській уділ.

Дай Боже вміти і мені, могти
Свою матусю рідну шанувати
І кожну мить із нею цінувати,
За все їй вдячністю відповісти. 

Юлія Тонего


Разработка веб сайтов