Іван. Ціна пророка
О, як вона натхненно танцювала!
Аж цар в долоні щиро заплескав.
Пустила в хід свої жіночі чари —
І час для неї зоряний настав.
А Іроду дівчисько догодило!
Розщедрився воістину як цар:
«Півцарства дам» — не так уже і мало.
«Проси, що хочеш!» — справді долі дар.
От тільки — що? Лише б не здешевити.
Від щастя розбігаються думки…
До матері — ця знає, що просити,
Вона відчинить будь-які замки.
Ця добре знає послуги і ціни,
Доб’ється свого, хоч би й Рим згорів.
Вона піде по головах, крізь стіни,
А здобич не упустить з пазурів.
Так що ж просити: золото чи землі?
Ах, скільки в голові казкових мрій!
…Прищурились зловтішно очі темні:
«Проси Івана голову мерщій!»
Замовкнув цар, почувши дивну мову.
Здивовано вельможі загули.
Але він вірний царственому слову.
І — голову відтяту принесли…
Яку ж бо лють в душі потрібно мати
І розпалити так гріховну хіть,
Щоби, забувши золото й палаци,
Пророчу голову
в півцарства оцінить!
Воно й не дивно бачити подібне:
Пророк в народі — так, як на війні.
В усі часи, в динаріях чи в гривнях,
Пророчі голови завжди були в ціні.
Юрій Вавринюк
Переглядів: 1570
