Кисилин1. Зруйнована мрія

Розіп’ята історія сушить поламані ребра.
Під склепіннями храму принишкли уламки століть.
Воскресають вдесяте під мурами древніми верби:
У корінні столітнім бабусина молодість спить.

У засипаних мурах зітхає загублена пам'ять.
Величаве минуле притиснуте болем землі.
А світанки історії й досі тривожно туманять
І ховають пройдешнє у сіро-байдужій імлі.

В давнину тут брати2 в’якорили човни соціньянства.
І вигнанниця-доля всміхнулась в поліських лісах.
На землі — трударі, і — підлеглі небесного царства,
Осявала їм путь працелюбства та віри яса.

На нових хуторах чепурились хати білолиці
І поважно ступали у борознах ситі воли.
Журавлі дерев’яні клювали зірки у криниці,
Свіжі дошки стодол ще були запашні від смоли.

Вже не вперше звикали до тих тимчасових притулків.
Скільки ж мандрів позаду: Європа, як мачуха, зла.
Це відлуння доріг у душі відбивалося гулко.
Будували хати — а у жмені лишалась зола.

От і Раків3 позаду. Попереду пахне свобода.
Кисилин… Чи надовго він стане для братства своїм?
Може, з волі чи сейму самого, чи примх воєводи
Серед ясного неба указ прозвучить наче грім?

Прозвучав! Стрепенулися стіни ще юної школи.
Журавлі заскрипіли над бруссям спітнілих цямрин.
Чим же винні? Невгодно трактуємо Божі глаголи?
Інша віра та служба? Чи інший у нас Божий Син?

Що ж ти мало так літ накувала, зрадлива зозуле?
Знову мандри, дороги, чужі та ворожі вітри...
Тихо схлипує в грудях коротке щасливе минуле,
А майбутнє ридає рясними дощами згори.

Отака вона доля. Не треба сльозливих емоцій.
Тут лиш волю в кулак і — збирай реманент на вози.
Єретик бо завсіди невгодний, як скалка ув оці.
Співчуття не діждешся, хоч в небо кричи й голоси!

Що ж, не стала й Волинь за омріяну й бажану неньку.
Розбрелись по Європі: своїй і — нестерпно чужій.
Ми шукали братів, а натомість брати-воріженьки
Нас погнали у мандри, у світ забуття й безнадій.

Нашу віру й свободу не раз ще життя перемеле.
Заросте у село колись бита дорога прочан.
На руїнах зведуться величні колони костелу:
Переможці подякують Богу. А нам — за Йордан…

Реформація духа спіткнулась об камінь традицій.
Бовваніє костел над волинським гніздом Киселів4.
На зруйнованих мурах ворона, як древняя жриця,
Поминає гаркаво поховані мрії братів...


(1) Кисилин — село на Волині, у 1638—1640 роках центр социніа́нства (соцінья́нства) — раціоналістичної течії у ранньому протестантизмі.
(2) Брати, польські брати — самоназва социніан.
(3) Раків — місто в Польщі, головний центр социніанства з 1602 по 1638 роки.
(4) Киселі — відомий український магнатський рід, представники якого володіли селом, звідки і його назва.

Юрій Вавринюк

Персональний сайт Юрія Вавринюка

Переглядів: 212


Разработка веб сайтов

Єремія. Неспалене слово

Іван. Ціна пророка

Ім’я на долонях

А Він мовчав... Мовчання гучно било

А на мамин поріг...

Агнець

Адам. Вигнанець

Адам. Дорогою одинокості

Батьківська спадщина

Благальне

Він помирав. Один. Стражденний. Збитий

Вінець творіння

Вічний мандрівник

Великодній настрій

Великодня молитва

Весна сипнула жовтизни...

Ви — храм

Всі ріки течуть до моря

Гірським обвалом сипалося горе

Галерея величі

Голіаф. Програний бій

Гора Преображення

Горить Содом. Аж плавиться каміння

Гребу щосили. Нерви, наче струни

Дві Марії

Дихаю, а значить — славлю

Дрімає річка. Всюди тиша

Дружині

Екологія душі

Емігранти

Життєві пазли

Життя

Життя спливло. Знесилені світанки...

Заблукали думки у нескошених травах

Завіса

Заримована любов

Земля не мертва

Зоря стояла прямо над вертепом

Квіти на Майдані

Квітневий цикл

Кисилин. Зруйнована мрія

Кифа. Перші півні

Конспект життя

Листок

Любити ближнього — як складно і як просто

Маленькому синові

Марія біля гробу

Марія. Щаслива мати

Мене чекає небесне місто

Мовчазний діалог

Мовчання Бога

Могили гріли боки на осонні

Молитва («Несу Тобі, Господи, душу обпечену»)

Молитва маленького сердечка

Мудреці. Дорога до Царя

Нас більш, як сім мільярдів

Не вбивай ("Не вбивай Не вбий себе в собі запекло")

Не убий («Земля, як солома, пала»)

Немає часу, — кажем, біжучи

Нове серце

Осіннє

Останній дзвоник літа

Отари мирно спочивали

Пісня

Патріархи. Екзамен на чесність

Плач душі

Поезія віри

Поет

Прийміть Духа Мого

Прийшов в гріхах — а вийшов бездоганним

Про вік

Різдвяні стежки

Різдвяна тиша Маля колише

Ранок

Розірвана завіса

Савл. Дорога до себе

Самотність

Святвечір

Сестрі від сестри в день весілля

Сиджу на згарищі надій і сподівань

Слово

Соломон. Поділене кохання

Сонет про хліб

Сотник

Сотник. Розп'ята надія

Стрітення («Ішли роки. Сивіли тихо скроні»)

Тінь Голгофи

Та, що дає життя

Тобі, мій Боже, пісню цю співаю

Церковна підлога

Чекання

Читаю Слово

Юрба

Я дякую за те, що небо — синє