Квіти на Майдані
Щоб жити, потрібні сонце, свобода і квіти.
Ганс Крістіан Андерсен
Тут — барикади. Шини та бруківка.
Мішки з піском, залізно-ржавий ліс.
Немов стара воєнна кіноплівка
Історію покликала на біс.
Отут у полум’ї народжена свобода
Учора гордо йшла на повен зріст.
Тут вільне плем’я юно-безбороде,
В огні кувало у майбутнє міст.
А нині тут весна. І — барикади.
І натовпи людей — ожилих і живих.
Музей свободи, мужності і — зради...
І спогади про «наших» і про «тих»…
Стоїть будинок чорно-омертвілий,
В порожніх вікнах — обгорілий крик...
Вчорашнє пекло — нині зеленіло
І червоніло в полум’ї гвоздик.
Немов на прощу: бідні та багаті,
Ішли з Донецька, Києва, Карпат…
Квітчастий килим на бруднім асфальті
За перського дорожчий устократ.
Вже не було куди лягати квітам.
А люди їх несли, несли, несли...
Майдан, що мав приречено згоріти,
Повстав, як фенікс, квітами з імли.
Мільйони квітів. Мов снопи. В коліно.
Сердечне «дякую» і болісне «простіть».
В них сльози матерів, і посмішка дитини,
І вдячність поруйнованих століть.
Майдан зацвів. У квітах барикади.
Лампадки тихо скапують слізьми...
Якщо змогли в цім пеклі дати ради,
То й після пекла лишимось людьми.
От тільки б не забути, не втоптати
Це море квітів в попіл барикад.
Спитаються — і нам відповідати
І за хрущі, і за вишневий сад,
За рідний край, за батька і за сина,
Що оросили кров’ю мирний лан,
За квіти, що поклала Україна
На той пропахлий волею Майдан.
Юрій Вавринюк
Переглядів: 1023
