Квітневий цикл
„Показалися квітки на землі...”
Пісня над піснями 2:12
1. Ромашка
Вона біліла парусом маленьким
Край гуркоту і пилу автострад.
Як Попелюшка, вбога, що без неньки
Занедбана, в лахмітті, без принад.
Там кіптява чорнила жовті очі,
І бруд летів з-під шин на пелюстки.
І білизна тьмяніла, як до ночі
Згасає день.
...І падали зірки.
Стоїть ромашка: біла і не біла,
Скоріше сіра...
Де ж твоя краса?
Весільна сукня зплямлена, змарніла.
Ти ждеш чогось? Ти віриш в чудеса?
Стоїть і жде. Та раптом — стрепенулась:
Зчорніло небо в гуркоті грози.
Обличчя сіре ніжно посміхнулось.
...І падав дощ, як іскорки сльози.
Вставала квітка з бруду і пилюки —
Мов Попелюшка їхала на бал.
Тягнула вгору білі свої руки
Потокам щирим, дощику з-за хмар.
...Ростемо й ми, як квіти, при дорозі.
Сідає пил на душу й почуття.
Омитись би. На жаль, самі не в змозі.
І так у бруді губиться життя.
Але десь там, далеко за горами,
Гуркоче грім. І блискавки мигтять.
Вже скоро дощ, небесними сльозами
На землю злине Божа благодать.
Обмий лице, обмий кіптяву світу,
Очисть думки від бруду суєти.
Підстав лице дзвінким потокам літа —
Ти будеш знову сонячно цвісти!
І одяг той, що дав колись Месія,
Засяє знов оновленням душі.
Спасибі небу — є така надія...
Гуркоче грім...
І падають дощі...
2. Мати-й-мачуха
Де сонячні зайчики з неба упали
І цвітом жовтавим зросли повесні,
Квітневу траву ластовинням прибрали
Мати-й-мачухи квіти рясні.
Одну особливість підмітили люди
В маленьких провісниках сонця й весни —
Листочки м’які і тепленькі зісподу,
Й холодні із другої, бач, сторони.
Є люди з такими ж подібно листками —
З подвійними душами тихо живуть:
Ласкаві і теплі бувають часами,
Порою — лиш холод несуть.
В тих душах — багвиння. Там день — як сторіччя,
Там ницість і святість на диво сплелись.
І хто його зна, де то справжнє обличчя:
Мати-й-мачуха — як не дивись...
3. Виноградний цвіт
Чи бачили ви як цвіте виноград?
Миршавенький цвіт і не зовсім привітний.
Навколо буяє веселкою сад,
І тільки на лозах щось ледве помітне.
І швидко пролине цвітіння пора —
І так не порадує погляд буянням,
Та листям тріпоче назустріч вітрам
Й осіннім живе сподіванням.
Блідий, непримітний, він знає: пройдуть
Усі барви квітучого літа,
Й натруджені руки на лозах зберуть
Іскристії грона, заховані в вітах.
Проміння злотаве, багатство землі,
П’янкі аромати налитого дива,
Прикраса на лозах, краса на столі —
У них поєдналася щедрості злива.
Бідненький хоч цвіт, та багаті плоди:
За це він шанований нами.
...А дехто живе, аби тільки цвісти,
Забувши, що треба гордитись плодами.
Хоч грає веселкою сад навесні,
Лиш осінь поставить всі крапки.
Цвіте виноград і говорить мені:
«Для неба зібрав уже статки?
У Царство Небесне готовий ввійти?
Не з квітами, ні, а з плодами?
Чи може зманила земля суєти
Й життя відцвітає одними квітками?»
Цвіте виноград. Бур’яни теж цвітуть...
Та рано по квітах судити.
Бо все ж не для того рослини живуть.
І нам не для цвіту судилося жити.
Юрій Вавринюк
Переглядів: 743
