Ранок

І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший. (Буття 1:5)
І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули... (Марка 16:2)

Над Всесвітом стояла ніч.
Густа, тиха, спокійна.
Бо не було нічого,
що могло б порушити її одвічне мовчання.
Та й Всесвіту, власне, не було.
Була лише безодня.
І Дух Того,
Хто не має ані початку, ані кінця,
ширяв над нею.

І одного разу Він промовив Слово.
Перше слово серед ночі.
І ніч, зіщулившись,
відійшла далеко в глибини Космосу.
Творець із гордістю та задоволенням
дивився на плід Своїх рук.
І назвав це небом та землею.
І ночі вже не було.
Був ранок — день перший...

А потім ще були ранки.
Вони народжували нове та прекрасне.
Вони насамкінець народили
останній шедевр Творця —
того, кого Єгова поставив господарем
на Своїй землі.

І знову був на цій землі вечір,
коли Людина посягнула на власність Творця.
І знову настала ніч.
Ще більш густа та темна.
Вона міцно взяла в обійми Людину
і повела геть з Едему...

І більше не було ранків...
Ніч єхидно сміялася в лице обманутому, розгубленому Адамові.

...А потім знову було Слово.
Воно стало плоттю.
Воно жило серед жахної ночі.
Ніч душила Його та ненавиділа.
Вона ховала Його тонкі промінці від Людини,
душила надію, яка спалахувала там,
де ці промінці падали.
Десь далеко над небокраєм сірів ранок.
Погляди усіх живих були повернуті
до ледь жевріючої лінії горизонту.

Але несподівано чорним круком упав вечір.
Криваве тло неба
затулював грубо обтесаний хрест.
На ньому тремтливо згасав
останній промінь Надії.
І коли хижа тінь переможно накрила Череповище,
Той, Хто не міг в ту мить
з висоти Своєї величі дивитися на землю,
покликав Свого Посланця
з найважливіших доручень.
— Іди туди, в ніч,
до гробниці в єрусалимському саду,
до тих, хто зараз плаче,
і скажи Моє Слово.

Біля гробниці був відчай,
страх та розгубленість.
Здивовані обличчя,
які не могли зрозуміти того, що відбувається.
Страшний землетрус
навпіл розірвав чорну скелю з хрестами.
Тріщина обійшла всю планету
і загубилася десь у глибині гробниці
Йосипа Ариматейського.

...Земля здригнулася
і повільно обернулася назустріч Сонцю.
Над Череповищем рум’янилася вранішня зоря.
Перші промінці
ковзнули по голій маківці кривавого пагорба
і несміло заглянули у порожню гробницю.

Ночі більше не було.
Був ранок — день перший...

Перший день тижня.
Перший день нової ери.

Юрій Вавринюк

Персональний сайт Юрія Вавринюка

Переглядів: 522


Разработка веб сайтов

Єремія. Неспалене слово

Іван. Ціна пророка

Ім’я на долонях

А Він мовчав... Мовчання гучно било

А на мамин поріг...

Агнець

Адам. Вигнанець

Адам. Дорогою одинокості

Батьківська спадщина

Благальне

Він помирав. Один. Стражденний. Збитий

Вінець творіння

Вічний мандрівник

Великодній настрій

Великодня молитва

Весна сипнула жовтизни...

Ви — храм

Всі ріки течуть до моря

Гірським обвалом сипалося горе

Галерея величі

Голіаф. Програний бій

Гора Преображення

Горить Содом. Аж плавиться каміння

Гребу щосили. Нерви, наче струни

Дві Марії

Дихаю, а значить — славлю

Дрімає річка. Всюди тиша

Дружині

Екологія душі

Емігранти

Життєві пазли

Життя

Життя спливло. Знесилені світанки...

Заблукали думки у нескошених травах

Завіса

Заримована любов

Земля не мертва

Зоря стояла прямо над вертепом

Квіти на Майдані

Квітневий цикл

Кисилин. Зруйнована мрія

Кифа. Перші півні

Конспект життя

Листок

Любити ближнього — як складно і як просто

Маленькому синові

Марія біля гробу

Марія. Щаслива мати

Мене чекає небесне місто

Мовчазний діалог

Мовчання Бога

Могили гріли боки на осонні

Молитва («Несу Тобі, Господи, душу обпечену»)

Молитва маленького сердечка

Мудреці. Дорога до Царя

Нас більш, як сім мільярдів

Не вбивай ("Не вбивай Не вбий себе в собі запекло")

Не убий («Земля, як солома, пала»)

Немає часу, — кажем, біжучи

Нове серце

Осіннє

Останній дзвоник літа

Отари мирно спочивали

Пісня

Патріархи. Екзамен на чесність

Плач душі

Поезія віри

Поет

Прийміть Духа Мого

Прийшов в гріхах — а вийшов бездоганним

Про вік

Різдвяні стежки

Різдвяна тиша Маля колише

Ранок

Розірвана завіса

Савл. Дорога до себе

Самотність

Святвечір

Сестрі від сестри в день весілля

Сиджу на згарищі надій і сподівань

Слово

Соломон. Поділене кохання

Сонет про хліб

Сотник

Сотник. Розп'ята надія

Стрітення («Ішли роки. Сивіли тихо скроні»)

Тінь Голгофи

Та, що дає життя

Тобі, мій Боже, пісню цю співаю

Церковна підлога

Чекання

Читаю Слово

Юрба

Я дякую за те, що небо — синє