«Сиджу на згарищі надій і сподівань»
* * *
Сиджу на згарищі надій і сподівань,
Згрібаю попіл в спечені долоні.
Душа горить від болю та зітхань
І втрата б’є приречено у скроні.
Як власну долю, пил переберу —
Згоріло все: майбутнє і минуле.
Я висох весь, став схожий на мару,
А почуття безпомічно заснули.
Тече крізь пальці попіл, як вода,
Пересіваю спогади-жарини.
Лише сльоза, мов бідна сирота,
Упала в землю з щирістю дитини.
І згарище змочила, і на нім
Зламала ґрунт безсилля та розпуки.
І диво сталось — з пилу безнадій
Пробився пагін. Листя, наче руки,
Долонями торкнулося лиця.
І попелище втішилось весною.
І теплий погляд доброго Отця
Зорів, як небо чисте наді мною.
Навкруг життя буяло і цвіло
Над тим, що хвилю ще було золою.
І попелище буйно проросло
Насінням віри, мужності й спокою.
В огні булат гартують для звитяг,
Дуби у бурях зміцнюють коріння.
Моя ж душа мужніє на вітрах,
Й весна зростає в протягах осінніх.
А небо втрати рясно поверне
Зростанням віри, мудрості і сили.
Нехай згорить все грішне і земне,
Нехай вітри наповнюють вітрила.
Розвію попіл розпачу й жалю —
Нехай він стане добривом для віри.
А сльози втрат у вдячність переллю,
Яку Господь дарує нам без міри.
Юрій Вавринюк
Персональний сайт Юрія Вавринюка
Переглядів: 745
