«Коли стихає гамір навкруги»

*   *   *

Коли стихає гамір навкруги
І ніч уже вбирається у крила,
У мандри до незнаних берегів,
Я напинаю крила, мов вітрила.

Безкрає море кличе в далину,
Мов хвилі сторінки шурхочуть тихо:
Я мріями в країну неземну
Пливу, минаючи незгоди й лихо.

Солоний вітер у вітрила дме,
Несе мій човен в далину безкраю
У край, де не царює більше смерть, 
Де мій Господь неначе сонце сяє.

Я подумки вже бачу зустріч ту.
А серце тріпотить, немов пташина,
Душа моя хвалу співа Христу
В цю мить і неповторну і єдину.

Озорюється усміхом лице,
Сповняє радістю у мене груди,
Бо ж незабаром я життя вінцем
Увінчаний самим Ісусом буду.

Глибока ніч. Довкола тишина.
Шурхочуть сторінки Старої книги.
Пливу немов на легких бурунах,
Зламавши вірою грядущих років кригу.

Пливу туди, в захмарну далечінь,
Легенький вітер напина вітрила.
Я знаю там, у неземній красі,
Мене чека моя країна мила.

Тарас Вихованець

Переглядів: 122


Разработка веб сайтов