Марія
Розп’ято… Сина… В світі більше горе,
Може і є, тільки… Не стало світу —
Розмита чорна пляма… Темні гори —
Неначе привиди удень… Без світла.
Розп’ято Сина… — Пам’ятаєш, може,
Як Ти тоді, Дитиною, у храмі,
В дванадцять років… Пам’ятаєш, кожен
Тобою дивувався?.. І руками
Обвила хрест. І знов не стало світу —
Змішався зі слізьми й дорожнім брудом…
Скажіть, у вас… колись… вмирали діти?!
Скажіть мені, жорстокі серцем люди!
Й упала долі… Хресні силуети
Єднали небо із Череповищем...
Завіса у Святе Святих роздерта…
Юрба мовчить. Юрба уже не свище,
Рідіє мовчки із театру болю...
Первосвященики збирають раду.
Вони й по смерті вершать людські долі…
Сіріє обрій над священним градом…
Сходить зоря. Тільки ж… розп’ято Сина…
І б’ються почуття, немов об ґрати…
У чім… У чім була Його провина?.. —
І мліє під хрестом Марія. Мати.
Тарас Вихованець
Переглядів: 415
