Пілат
В палатах темно, наче у льоху.
Німе склепіння, обійнявши простір,
Повисло маревом. Тремтячий від страху,
Він підійшов і тихо сів на постіль.
«Юдеї знову…» Втомлений Пілат
До болю стиснув посивілі скроні
І втупився у кут. Холодний ряд
Його богів, як бранці у полоні,
Стояв мовчазно. Мучили думки.
Пливли у мозок звідусіль і різні…
Заплющив очі. Ліг. Бліді зірки,
Спинивши погляд на німім карнизі,
Боялись зазирнути до палат.
«Хто він?..» — замовк і сторожко прислухавсь.
«Хто він?..» — уголос повторив Пілат.
«Спини їх, чуєш…» — простогнала глухо
Крізь сон дружина. Прокуратор зблід.
І пульс, мабуть, удвоє почастішав…
На небі зблиснув променем болід
І зник у Всесвіті. Запала тиша.
…Пілат не спав. Не міг, хоч і хотів.
Та й небо вже робилося яснішим…
Неспокій… Чи не вперше у житті
Напередодні доленосних рішень…
Тарас Вихованець
Переглядів: 443