Не грійтесь біля чужих вогнів
Людьми весь двір наповнений,
Апостоли розсіяні.
Стоїть Христос обпльований, —
Побитий і осміяний.
Ласкавим, ніжним поглядом
На ворогів Він дивиться.
Петро з мовчазним подивом
Біля вогню чужого гріється.
Йому все ще не віриться,
Що він з Христом розлучиться.
На краще він надіється,
Чекає, вірить, мучиться.
Зробилось серце каменем,
В нім радості не стало,
Немовби прах поранений,
Воно тремтить від жалю,
Воно аж розривається,
Гнітять минулі спогади,
І сумнів закрадається:
«Чому так сталось, Господи?
Душі до болю жалісно…
Недавно ж як Правителя
Тебе зустріли радісно
Єрусалимські жителі.
І ми всі сподівалися…
Нема надії — втомлені.
Щось надзвичайне сталося —
Ти, як розбійник, схоплений».
І віра захиталася,
Лишились тільки спогади…
Чого боявся — сталося:
Відрікся він від Господа.
Я хочу й вам порадити:
На Господа надійтеся,
Щоб віру вам не втратити
Біля чужих вогнів не грітися!
Олександр Войтицький
Переглядів: 899
