До Христа

Вже стільки літ, як люд мій безупину
Підносить хрест раменами Симона,
І давить древо, і пече корона
Моїх братів, розп'ятий Божий Сину!

Вже стільки літ! І сестри — як калина —
Ідуть сумні крізь будяки й тернину,
Щоб дати — їм! Вероніки хустину,
Вишивану в передсвітні години.

Громи б'ють мідні, тнуть холодні тучі,
Роздертий килим вівтаря багріє,
Вже час настав, клекочуть Богом хвилі!

...І діви, що олій несуть пахучий,
В трираменний свічник закам'яніють,
Як знайдуть білий цвіт в пустій могилі.

Віра Вовк

Переглядів: 482


Разработка веб сайтов