Рідна хата

Буяє літо різнобарв’ям трав,
І пахне м’ятою, любистком рідна хата.
Хоч скільки б ти сюди не повертав,
Вона і миром, і теплом багата.

Всміхається криниця у дворі,
Моргне своїм блискучим чорним оком,
Вона радіє літній цій порі,
Бо ж їй не сумно і не одиноко.

Сюди з куточків дальніх і країв
Злітаються усі, немов лелеки,
До сонячних дитинства берегів,
Що відпливло за обрії далекі.

Спочине тіло стомлене і дух
Побіля батьківського рідного порогу, 
Тут серце відкривається і слух,
Щоб в благодатній тиші чути Бога.

Лідія Вудвуд


Разработка веб сайтов