«Ало, ало… чи чуєш мене, тату?»

*   *   *

Ало, ало… чи чуєш мене, тату? 
Я так тебе чекав, як сонця — дні; 
Ловив очима всіх закляклий у вікні,
Немовби перед світом винуватий.
О поверни татуся мені, Боже!

Вернись, вернись, вернись додому, тату…
Ало, ало, ало… це я — твій син, —
Ну, що мені до маминих провин,
Якщо мені обох вас рідних — мати?
За вас молитва — то моя сторожа !

Прости нам всім… прости вину-безглуздя, 
Бо я без тебе наяву — ніщо, 
І ти без мене тільки — ніби щось, —
Під зойк живих мерців глухе погруддя,
Що нам обом до нас обох — вороже.

Долонь твоїх тепло відчути б, тату,
Щоб не потрібний був нам телефон…
Враз тиша засопіла наче сон…
Такої тиші я не хочу знати!
Ало,  ало, ало… мій вірний Боже!

Петро Ящук


Разработка веб сайтов