Ісус і самарянка
Небо гаряче, сонце палає,
Стомлені ноги спочинку благають,
Вітер у пальмових вітах тріпоче,
Курява й піт затуманюють очі.
Довга дорога, зосталось ще трохи,
Скоро село буде вже. Слава Богу!
Кілька оливок, криниця глибока –
Певно холодна вода аж солодка.
– Равві, піти слід поживи купити.
Може, залишишся трохи спочити?
– Добре, ідіть. Я зажду вас в оазі, –
Взатінку камінь плаский є наразі…
Сонце – як з жару, криниця глибока,
Жінка з села поспішає по воду.
Трохи вона нарікає журливо:
– Жаль, без води обійтись неможливо
Спека спаде – як по неї піду?
Раптом зустріну когось на біду,
Кляті сусідки знов обпліткують…
Чи їм гадюки отруту готують?
Ох, припікає! Та що вже тужити!..
Жаль, без води неможливо прожити!
– Дай-но напитись! – проха Подорожній.
Та остовпіла:
– Мій Пане, як можна?!
Я ж бо чужинка… У вашім народі
З нами не будуть розмову заводить!
– Дай-но напитись. О, коли б знала
Ти, з Ким говориш, сама вже благала
Воду живу, і тобі Я би дав.
– Звідки у Тебе, мій Пане, вода?
Добрий колодязь, ще Яків копав,
Сам з нього пив, ще й овець напував.
Ти ж і не маєш чим зачерпнути…
Як же дістанеш? Не можу збагнути…
– Кожен, хто воду цю п'є, прагне знову,
Має потребу в потоці живому.
Той, хто нап'ється води, що Я дам,
Прагнуть не буде, живе доки. Сам
Інших нужденних стане поїти,
Буде живе джерело в ньому бити.
– Дай мені, Пане, цієї води,
Щоб я не прагла, і більше сюди
Вже не ходила щодня воду брати, –
Стала вона Незнайомця благати.
– Йди-но поклич чоловіка свого.
– Пане, мій Пане, не маю його…
– Правду сказала, ти мала п'ятьох,
Той, з ким тепер, то не муж тобі…
– Так то…
Бачу, що, Пане, пророком є Ти.
Прошу уклінно, мене просвіти:
Ось на горі цій з покону віків
Богу вклонялися наші батьки.
Кажуть юдеї, в Єрусалимі
Місце у храмі для поклоніння.
– Жінко, повір Мені, скоро година,
Ні на горі цій, ні в Єрусалимі
Будуть Отцеві вклонятися люди.
Будуть молитись по світу усюди,
Вірить, любить, пильнувати у правді…
Жінка до Нього:
– Ще хочу спитати…
Знаю, що прийде Христос, Цар-Месія,
Що пронесе грішним душам спасіння,
Все розповість і про віру, й життя…
Скільки століть ми чекаєм.
– То Я,
Той, Хто тепер розмовляє з тобою.
Жінка покинула глечик з водою:
– Люди, сусідки! Сюди! – аж сія –
Гляньте, он там Чоловік, Він – Месія!
Серце її знайшло радість і спокій,
Гріх потонув у криниці глибокій,
Б'є з її серця живлючий потік,
Спраги воно не пізнає повік.
Той, хто шукає Господа, й нині
В Слові Святому Його знов зустріне.
Зоряна Живка
Переглядів: 935
