Медитація про воскресіння
Колись я помру.
Мій дух злине до Бога на небо,
а тіло повернеться в землю,
щоб прорости навесні молодою травою,
і зацвісти сонцем кульбаб і блакиттю волошок,
і здійняти в безмежжя долоні-гілки разом з кленом,
і торкнутися зір.
А потім золотіти житами в полі, пахнучи хлібом,
і досхочу слухать пташине щебетання,
а може, й самій пташиним співом задзвеніти на всесвіт.
Чи просто впасти на гарячий асфальт кришталевим дощем,
щоб потім, уранці, в калюжі віддзеркалити небо,
чисте мов очі дитини,
бо в ньому живе Бог.
Моє тіло повернеться в землю,
а дух злине до Бога,
коли я помру.
Та зараз до неба високо,
а крила такі малі,
тільки, буває, янголи
всміхаються мені, підбадьорюючи.
І я вчуся вмирати потроху щодня,
і не топтати молоду траву,
а ходити по тротуару.
Я саджу чорнобривці та мальви,
бо кульбабки садити не треба.
Й усміхаюся клену,
що здіймає долоні в безмежжя,
і зорям, яких він торкається.
А потім кришу недоїдену булку
горобцям на зупинці тролейбуса.
І не серджусь на дощ,
що застав мене без парасольки.
Бо вранці будуть калюжі,
які віддзеркалюють небо,
чисте мов очі дитини,
бо в ньому живе Бог.
Коли я помру,
моє тіло повернеться в землю,
а дух злине до неба.
Зоряна Живка
Переглядів: 465
