Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку
Воскресаю. Встаю з мертвих, розплющую очі
після молитви. Крізь відчай ночі пророче
бачу промінь надії.
Воскресаю. Радію.
Я з Пилатом страждала три дні від безсоння:
позавчора я Його вбила… а сьогодні?
Бог помер! Криза цивілізації — поминки Бога.
І туди нам дорога.
Нам шкода Бога, чесно.
І навіть себе (трохи) — коли Він не воскресне.
Я була біля гробу, де римська сторожа
і римська печатка — на гріхи мої схожа.
Я вартую пророка-невдаху чи власні розбиті ілюзії?
Вони все одно розбитися мусили…
Я з апостолами в горниці оплакувала свою зраду.
Мені без Нього навіть дихати важко — чого заради?
І з святими жінками несла до могили
миро, душу, сльози, простирадла білі.
Було темно — від сліз і щему у грудях:
Він був мені Братом, Сином, Учителем, Другом.
Я впала зомліла ниць від штурхань землетрусу.
А раптом шеол не зміг проковтнути Ісуса?
А раптом фарисеї праві —
і мені просто дали по голові?
І все ж могила пуста.
Бо нема там Христа. Нема?.. Серед мертвих немає Христа!
Я бачила янголів, що благовістили. І небо синє.
Як серце новонаверненого у день спасіння.
Воскресіння! Воскресіння!!!
Воскресіння Бога, а ще Друга, Брата, Сина!..
І я з Магдалиною до ніг Його впала.
Світало. Насправді воскрес! Світало!.
І я воскресаю, як ранок по ночі, як трава по зимі.
Я — грішник після молитви. І Воскреслий простив мені
гріхи, ілюзії, кризу цивілізації, зраду, сумніви — все.
Христос Воскрес!
І я воскресаю. Святе світло розгонить морок туману,
лихої омани. Ранок життя мого. Ранок.
Чую святковий дзвін.
Воскресаю, бо направду воскрес Він!
Зоряна Живка
Переглядів: 408
