"А Марія стояла і плакала"

* * *

А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…

А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася, 
І ранкові акорди лилися.

Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними похований,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…

… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.

Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…

Раптом голос: «Маріє…» — бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.

Я, Марія, Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Клич мене на ім’я, Учителю,
Коли Світло Твоїх очей втрачу я.

Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… Не ховала Марія сліз своїх…
Так і я і плачу й молюся.

Марія Звірид


Разработка веб сайтов