«Коли в дорозі духом занеможу»
* * *
Коли в дорозі духом занеможу,
І боляче ступати, мов по бритві,
Тоді приходжу я в присутність Божу
І набираюсь сили у молитві.
Кладу я серце до Його підніжжя
З тривогами, неспокоєм і болем,
Розчарування давні й зовсім свіжі,
Ділюся з Ним і радістю, і горем.
Мені молитва — як бальзам на душу,
Вона зціляє всі душевні рани.
Сльозою Боже серце я зворушу —
Тоді моє боліти перестане.
Молитва — мій єдиний порятунок.
Серед бурхливих хвиль моє спасіння,
Молитва — Богом даний подарунок,
Що у собі несе благословіння.
Немає перешкод, ані ліміту,
І на ім’я давно мене Бог знає,
До Нього доступ є завжди відкритим,
Цілодобово Він мене приймає.
Хто чує грізний рокіт океанів
І шелест крил метелика на квітці,
Мою молитву чує на світанні,
Як сонні очі закриває зірці.
Безперестанку прагну я молитись,
Щоб пізнавать для себе волю Божу.
А поки що щоднини і щомиті
В Його присутність знову я приходжу.
Марія Звірид
Переглядів: 629