На в’їзд Христа в Єрусалим
Він в’їжджав в Своє місто, сидячи на осляті,
Крізь серпанок проміння корону плело.
І роса на волоссі, немов діаманти,
Лиш зажура лягла на високе чоло.
І стелили під ноги щойно зрізане віття,
І кричали «Осанна! Осанна Царю!»
Рученята здіймали малесенькі діти,
Це Месія в’їжджав у столицю Свою.
А Він плакав, Божественне серце боліло,
Серед радісних вигуків різних октав,
І сльоза на опущених віях тремтіла,
Тільки Він лиш Один ціну вигукам знав.
Піднімалась угору дорога повільно,
Де у славі виднівсь древній Єрусалим,
Стільки років чекав він на прихід Месії,
Ось прийшов… та чомусь Він невпізнаний ним.
Не на білім коні, і не в лицарських шатах,
Діадеми нема на Його голові…
У простому хітоні сидів на осляті,
Сотворитель Небес і цілої землі.
Ніс до них Своє любляче серце відкрите,
Пригорнути хотів, як та пташка пташат,
А вони не змогли ту любов зрозуміти,
Хоч хвалу стоголосо Ісусу кричать.
Тихо капали сльози над долею світу,
І за Єрусалимом Спаситель тужив.
Ще п’ять днів і пролиється Кров Заповіту,
Тими, хто Йому віття під ноги стелив.
Він це знав та не думав назад повертатись,
Крізь помпезне хваління у місто в’їжджав,
Щоб за кожного з них на хресті умирати,
Ради цього Христос Своє серце віддав.
Марія Звірід
Переглядів: 4
