"Той більше любить, кому більше прощено"

* * *

Той більше любить, кому більше прощено,
Спасенне серце вміє щиро плакати,
Коли відчує: щастя не прострочено,
Воно в долонях Господа розп’ятого.

Хто здалеку приходить до Спасителя,
Хто знайдений на перехресті розпачу,
Той не соромиться до ніг Христа схилитися,
Як Магдалина, слізно милість просячи.

І не черствіє та душа, не вицвіте,
І до Голгофи з часом не збайдужіє,
Як самарянка, водоноси кинувши,
Ту радість побіжить звіщати друзям всім.

Хай роки віддаляють день навернення,
Та хіба час мірилом є Любові?
Коли душа до Господа повернена,
То з неї б’є струмок води живої.

Тоді пустеля розцвітає садом
У змучених гріхом розбитих долях,
І душі, як квітки, побиті градом,
Вмить оживають в променях Господніх.

У того, кому прощено багато,
Є при собі завжди бальзам цілющий,
Щоби прийти на допомогу брату,
Не тільки брату, просто людським душам.

Є й в нашій Церкві добрі самаряни,
Які до цього світу не байдужі:
Любов’ю перев’язуючи рани,
До Господа несуть розбиті душі.

Снопи, снопи, чи ми багаті ними?
Для Господа — приємний доказ вдячності,
Що почуття є трепетно живими,
Що серце за людьми ще здатне плакати.

Я мрію: там, перед Престолом Білим,
В оточенні крилатих Серафимів,
Почую я: «Ввійди, Мій рабе вірний,
У радість Свого Пана й будь щасливий!»

Марія Звірид

Переглядів: 282


Разработка веб сайтов