Вознесіння («Вони прощались на горі Оливній»)

Вони прощались на горі Оливній.
Їх одинадцять і Учитель їх.
За шумним містом, далі від усіх,
І відчуття не покидало дивне.

Стояли там, неначе на пероні,
А у серцях — і радість і журба.
Вони самі… Не збіглася юрба.
Ну ось і все… Останній день сьогодні.

І кожен з учнів згадував ті миті,
Коли Учитель був посеред них.
Коли навчав і зцілював слабих,
І навіть ранок, як тягнули сіті,

Коли зустрів на березі їх Вчитель.
Там пахло димом, рибою й теплом,
Як про любов Він розмовляв з Петром…
Все це тепер минуле, пережите.

Якось осиротіло почувались.
А десь позаду там — Єрусалим.
Незвично завтра буде їм самим.
Серця відважних цим захвилювались.

А Він дивився з ніжністю на них
На Якова, Петра, Хому, Івана…
І було в тих очах щось незрівнянне —
Любов горіла у очах святих.

Забувши про закони гравітації,
Легенько відірвався від землі.
Вони стояли там такі малі,
А Він увись до Батька підіймався.

Знов одинадцять повертались в місто —
Не сироти, а сповнені надій.
І небо угорі, напрочуд чисте,
Про другий прихід нагадало їм…

Марія Звірид

ЗВІРІД Марія