«Жінка задивилася у дзеркало»

* * *

Жінка задивилася у дзеркало,
Посміхнулась трішки гіркувато...
Лиш зіниці — яблуневі зернятка,
Зазвучали теплою Сонатою.

В тій Сонаті – грози, сонце, райдуги,
Сміх весняний і мінор осінній...
Серце заметіль вишневу згадує
І світанок Щастя ніжно-синій.

За вікном вербу гойдає вітер
І смичком виводить тихе скерцо...
Жінка до грудей притисла квіти —
І тепліше стало її серцю.

Бог схилився над її душею.
Огорнув долонями з любов’ю,
Світ зігрітий жінкою цією,
Сонце носить скрізь вона з собою.

Ви — та Жінка, що приносить свято,
Ви — та Скрипка, гоїте зажуру.
Пташка Ви, що створена співати
Серед дня і в опівнічну пору.

Дзеркало вдивляється у Жінку...
В чистий образ святості й спокою...
Витесану Богом, мов сопілку,
Що цей світ озвучує собою.

Марія Звірид

ЗВІРІД Марія