Віра, Надія, Любов

Я прокидаюся рано-раненько,
серденько в грудях — як ластів’я,
а у серденьку — тато і ненька,
дружна й велика родина моя,

стежка в росі, що до саду побігла,
річечка синя аж ген в далині
і чепурненька вишенька біла,
що простягає гілку мені,

трави зелені і небо безкрає,
песик руденький, зозулі політ.
— Що ж це за диво? — я маму питаю. —
Серце мале, а вміщає весь світ —

дім наш, подвір’я, дерева і квіти,
соняшник сонця і шепіт дібров…
Мама всміхнулась до мене привітно:
— Зветься це диво велике — любов.

Тільки любов все на світі зуміє,
з нею, дитино, дорогами йди.
Поруч з любов’ю — і віра, й надія,
будеш ти з ними щаслива завжди.

Наче три зіроньки, три нагороди
Бог посилає нам знову і знов —
кожній людині, роду й народу
Віру, Надію і щиру Любов.

Надія Гуменюк

Дитяча віра