Божі фарби
Сонце за обрій сідає ясне.
Мама тримає за руку мене.
Тепло та затишно з нею мені.
Хоч і мете заметіль у вікні.
Мамі про справи свої розповів:
«У дитсадочку я літери вчив.
Із пластиліну ліпив пароплав.
Бігав, співав, танцював, малював.
Вчили ми пісню сьогодні нову.
Бабу ліпили разом снігову.
Бачили ми, що у нашім дворі
На горобині сидять снігурі.
Грудки червоні — чудові пташки!
Я ще не бачив ніколи таких.
Бог їх створив — так Віталік сказав.
Кожну пір'їнку Сам розфарбував.
Тільки не знає ніхто в дитсадку.
Де Бог узяв фарбу гарну таку?
Мамо, скажи мені, чи знаєш ти.
Де мені можна ту фарбу знайти?»
Мама гойдає мене на руках.
Ніжність і ласка в рідних очах:
«Фарби такі, синку, в Господа є.
Тим, хто бажає, Він їх дає.
Фарбу блакитну — розумним і чемним.
Синю — хоробрим, добрим — зелену.
Вірним Він фарбу дає золоту.
Люблячим — фарбу червону оту.
Ти помічатимеш, сину, завжди
Фарби цієї гарячі сліди:
Стежка, криниця і грона калини —
В серці любов до землі, України.
Виростеш, підеш своїми шляхами.
Та наймиліше — завжди у мами.
Вишивка красна край скатертини.
Хліб на столі — то любов до родини.
Може, ти знайдеш кохання своє —
Бог його з неба нам, людям, дає.
Не промини, синку, квітку єдину —
Ружу червону — любов до людини.
Є ще на світі найвища любов —
Божого Сина пречистая кров.
Ллється з Голгофи цілющий ручай.
Виростеш, синку, його відшукай.
Я помолюсь, Бог молитву почує,
Хай Він життя твоє рясно фарбує.
Ти їм радій, їх шукай, любий сину, —
Фарби любові, надії, спасіння».
Олена Мікула
Переглядів: 4604
