«І сказав Каїн братові: «Авелю, йдімо у поле!»
* * *
І сказав Каїн братові: «Авелю, йдімо у поле!
Авелю, йдімо у поле, як правда, голе!»
Грюкнуть двері, і рипне хвіртка. З дому, якого тепер не жаль,
дивляться ті, хто любив тебе, а мене зневажав.
Йдімо у поле, Авелю! Йдімо у поле!
Кладкою, над струмком, що тече дном яру,
стежкою, вгору, уперто, не стишмо кроку.
Пагорбами, що тернами, ген, ятрять хмари.
Схилами, що зеленіють, ген, радують око.
Гай там весінній ясніє, вчепившись корінням
в глинозем і, де обрій у Вічність, у Всесвіт рине,
накреслено контур святилища, над яким затаєно
голос звучить: «Обери свою жертву! Каїне!»
Йдімо уже, поспішай в пелюсткові завії.
Скоро вже злива, яка кров із каменів легко так змиє,
наче прокляття землі, таке страшно і дивно старе.
Добре, гибель твою ніхто в мене вже не забере.
Йдімо у поле знов, Авелю! Йдімо у поле!
Борис Херсонський
Переглядів: 1900
