Кроки назустріч
Човен тихенько гойдався на хвилях…
В морі глибоко світились зірки…
Ніч у свої володіння вступила…
Слухав Ісуса народ залюбки.
Час вже людей відпускати додому.
Сам Він молитись на гору іде…
Часто доводилось бути одному;
Дякувать Батьку за слово святе.
Човен вже був посередині моря —
Вітер зустрічний раптово подув.
Учні Ісуса не відали б горя,
Коли б із ними Учитель їх був.
Думали так і лягали на весла.
Хвилі чіплялись уже за краї.
Буря, як тріску, той човен понесла,
Бо у стихії закони свої.
З берега бачив нічну цю картину
Той, Хто сильніший за бурю і шторм.
Він же по морю хотів пройти мимо,
Але помітили учні Його.
Та, не впізнавши, вони настрашились,
Думали, марево йде по воді…
Від здивування напружились жили –
І від Ісуса почули тоді:
— Ви не впізнали? Це Я, подивіться!
Симон Петро запитав у Христа:
— Боже, це Ти?! А у човні — по вінця.
— То ж повели, щоб на воду я став.
— Можеш іти, коли маєш бажання.
Ноги Петра вмить торкнулись води.
І, подолавши останні вагання,
Став до Ісуса назустріч іти.
Хвилі навкруг шаленіли від шторму,
Вітер нестримно їх рвав на куски.
І закричав враз Петро невгамовно
— Я потопаю! О Боже! Спаси!
Мить… І надійна рука над водою
Впевнено витягла з моря Петра.
— О маловірний! Чому ти не встояв?
Як же стояти, як віра мала.
І повернулись у човен обоє.
Буря притихла і вітер ущух…
Ось — Він, Кому підкоряється море —
Бідних рибалок Учитель і Друг.
Тихо… І ніби не було нічого.
Кожний це диво вміщав у собі.
Кажуть: — Ти справді Син Бога живого, —
Бачачи, Хто переміг в боротьбі.
Ось, вона — формула нашої віри:
Бачиш Ісуса — сміливо іди
Відстань, яку Він для тебе відміряв,
Щоб не зануритись в море біди.
Він не сказав: «Повертайся» Петрові —
Руку подав і на гребінь підняв.
І у Його заспокійливім слові
Знову з’явилася віра свята.
Він не спитав: «Нащо човен залишив?»
Був недалеко в години тривог…
Бурю завжди заспокоїть Всевишній.
Тільки скажи, що для тебе Він — Бог.
Лариса Козинюк
Переглядів: 1714