Останній крок…
По вулицях, низинах і висотах
Рознісся шум від вигуків дітей.
Тіснився люд, і на численних поворотах
Вже не пройти крізь натовпи людей.
Та все ж вона з'явилася в проході,
В руках тримала пляшечку якусь.
Втомившись жити у гріховній насолоді,
Казала: «Годі вже, я зізнаюсь».
Я більш не можу так, не хочу і не в силах
Нести тягар гріхів своїх тяжких.
Побачивши Його, відразу попросила б
Пробачення в ногах Його Святих».
І ось ще поворот, за ним оселя.
Диявол в серце забиває цвях.
Відкриті двері, чути фарисеїв –
І серце охопив великий страх.
Мов статуя, мов висічена з каменя.
Обмерло все, лише сльоза біжить.
Душа, гріхом порізана, поранена,
Пішла б, та тіло кам'яне стоїть.
Останній крок – земля ж не відпускає:
Повстало пекло за велінням сатани.
І лиш на небі Бог Єдиний знає:
Кайданів не розбить, бо заміцні вони.
І ось, нарешті, – крок, і відчинились двері,
Мости попалено, доріг назад нема.
Диявол поглядом сердитих фарисеїв
Хотів відрізати дорогу до Христа.
Але вона змогла, добігла, не здалася.
Несміло до Ісуса підійшла
І миром ноги мазати взялася,
Йому сказала б щось, та не знемогла.
До ніг припавши, гірко заридала.
І бачили, як котиться сльоза.
Хтось засудив, але вона пізнала,
Ісус – Спаситель Він, а не суддя.
«Чого прийшла, чому ось так ридає?» –
Всі думали, але ніхто не знав,
Що так душа із Богом розмовляє,
Що в ті хвилини Бог їй все прощав.
Роман Цуман
Переглядів: 2075