Ісус у 12 років
Дитина дванадцяти років
Росла і зміцнялася в Дусі
І мудрістю, як у пророків,
Вона вирізнялась в окрузі.
На Ній благодать пробувала
І розум з роками не схожий.
Марія із Йосипом знали,
Що їхня Дитина — Син Божий.
Щорічно батьки, за звичаєм,
На Пасху ходили до храму
І Сина до цього привчали.
Як ми своїх діток із вами.
Як дні того свята скінчились,
Батьки повертались додому.
Ісус ще при храмі лишився,
Та рідні не відали того.
Бо думку таку припускали,
Що з іншими Він у дорозі.
Як сутінки перші настали,
Тоді споглянулись в тривозі.
До родичів спершу побігли,
Тоді до знайомих — питати.
— Не бачили, — ті відповіли. —
Прийдеться до міста вертати.
Зітхали батьки безнадійно,
Про сон і про їжу забули.
Години спливали повільно,
І пошуки марними були.
І третього дня, ось, нарешті
До храму вернулися знову.
І між вчителями найменший
Ісус там проводив розмову.
Він ставив розумні питання
І мудро умів відказати,
Бо так знав Священні Писання,
Що всіх це могло здивувати.
Тут мати сказала: — Дитино!
Навіщо зробив так із нами?
Ми з батьком шукали невпинно
Й журитися вже починали.
А Він їм у відповідь мовив:
— Чому ж ви Мене так шукали?
Лишився Я в Отчому домі,
Хіба ж ви про це та й не знали?
Батьки до кінця не збагнули,
Що в слові закладено цьому.
Щасливими з того лиш були,
Що Син повертався додому.
Звичайно, і ми всі на свята
До храму за звичкою йдемо.
А те, щоб дітей пильнувати —
Про це забуваєм, напевно.
І думку таку припускаєм,
Що діти у рідних, знайомих.
А де ж бо насправді — не знаєм
І з болем шукаєм потому.
Як добре, що в когось є діти,
Які не відходять від храму:
Зі старшими можуть сидіти
І їх дивувати знаннями.
Зростати і мудрістю, й віком,
Та ще й благодаттю у Бога —
І людям всім бути на втіху,
І рідним батькам допомога.
Як глянути з іншого боку,
Хтось скаже:згубили дитину –
Бо йдуть вони шляхом широким,
А він вибрав вузьку стежину.
Батьки вибиваються з сили,
Шукають усюди, де можна,
І навіть не знають, що сина
Домівка приваблює Божа.
І часто спішать докоряти,
Що так хвилювались за нього.
Він каже їм: мамо і тату,
Хіба ж не казав я вам цього?
Що Батьку Своєму належу,
До Отчого прагну я дому,
А ви ще не бачите межу
Земному життю і святому.
Й останнє, що можна сказати:
Ісус — Син улюблений Божий,
Не можна Його забувати —
Хай це усвідомлює кожний.
Лариса Козинюк
Переглядів: 1948
