Сповідь у сільському храмі
Сповідаюсь у храмі сільському,
Що древній, як вирій.
Благоліпний священик...
І ладаном віє...
Тако.
На душі було важко.
Світає.
Аз Господу вірю.
Благодать підступає.
А Всесвіт – як мед з молоком.
Біля храму – могилки хрестаті,
Хрестаті дерева.
А над храмом хмаринки –
Храминки, тваринки, ще хтось...
Після сповіді плачу.
Зникає отруєне мрево...
До моєї душі
Повертається сам Христос.
Тихо й світло мені,
Як в колисці.
І бути можливо.
Він, Христос, пережив
Зраду ближніх, неправду і хрест,
Слави тихий сніжок
І знеслав’я затернені зливи...
Хто безсмертний – той раз лиш умре.
Сповідаюсь у храмі сільському.
Язичник він трохи.
Хрест його у коріння росте:
Крізь планету до зір.
Я ж бо, грішний,
Свій дух від епохи несу до епохи
У крові, у сльозі.
Щось проститься мені
В рукотворному храмі оцьому.
Тихо плаче душа.
Покаянно і світло в мені.
Я готовий з гостей повертатись
До мами, Додому.
Але голос із дзвону гуде мені:
«Рано ще, ні...»
Ігор Павлюк
Переглядів: 882
