Ви — храм

Слiпучий промiнь впав на позолоту,
Вiдбився дзвiнко вiд священних стiн.
Спинивсь Христос. Ось храм, а там — Голгота.
«Ви храм» — сказав до учнiв Вiн.

...Горiли стiни, плавилось камiння,
Як Божий гнiв, палав Єрусалим.
Святиня щезла в маревi осiннiм.
«Ви — храм» — лунало, наче грiм.

Вставали згодом пишнi й непримiтнi,
Малi, великi храми та церкви.
Христова ж Церква поступом всесвiтнiм
У темряву несла: «Храм Божий — ви».

Столiття стрiмко падали на мури,
В руїни й безвiсть впали олтарi.
Стояв, однак, мiцний фундамент вiри
I храм живий, народжений згори.

«Ми — храм», — луною котиться по свiтi,
Складають Церкву тисячi цеглин.
I свiтить з неба сонцем у зенiтi
Сам Будiвничий, вiчний Божий Син.

Юрій Вавринюк