Повернення
* * *
Повертався самотній. З поразкою,
Важко міряв дорогу між трав.
Все недавно здавалося казкою…
Він до батька ішов. Він програв.
А на другому березі, зболенім,
Де надії вросли якорі,
Ув отцівському серці знедоленім
Пломінь віри й любові горів.
Ще раз погляд у далеч засмучену…
Хтось іде із юдейських низин.
Плаче смуток у постаті змученій,
Ніжна хвиля в душі: певно — син!
Заскрипіли ворота стривожено.
В батька бігти ще вистачить сил…
Весь обідраний, босий, знеможений,
Але — син! О, нарешті, мій син!
Прихилились коліна з молитвою.
Ледь почулося: «Отче, згрішив…»
«Я приймаю, мій сину, печаль твою.
Чуєш пісню моєї душі?»
І на плечі, синівські, похилені,
Руки батька — всепрощення мить.
Дві душі обнялися, окрилені,
Щастя-доля над ними тремтить.
Володимир Сад
Переглядів: 518
