Предтеча
На Йордані сьогодні людно —
Незвичайний пророк з’явився.
Одягається якось чудно,
У пустелі давно прижився.
Проповідує владно й грізно,
Ріже матінку-правду в очі...
І народ покаянно-слізно
Прислухався до слів пророчих.
І хрестились у водах люди,
Обмиваючи грішні душі,
Залишаючи зло й облуду,
На йорданських високих кручах.
Але раптом пророк спинився:
З далини хтось ішов до нього.
«Це Месія…
Це Він...
Не спізнився...
Я ж Йому готую дорогу».
І схилився пророк в покорі.
Хвилювався, бо ж мить священна.
Хвилювалось людскеє море
На крутих берегах зелених.
Тут зустрілись Земля і Небо,
Ожили всі слова пророків.
«Піднімися, Іване, треба
Нам зробити ці перші кроки.
Щоб пророцтва здійснились давні
Ти повинен Мене хрестити,
Щоб в служіння отцівські славні
Увійшли з новим Духом діти.
Щоби Я із вогнем Святого
Царство Боже приніс стражденним,
Щоб рівняти криві дороги,
Щоби милість нести нужденним.
Ти Предтеча. Ти служиш людям.
Послужи ж ти тепер для Мене.
Хай для тебе доказом буде
Із небес осяйне знамення!»
Розступились Йорданські води,
Очерет шепотів молитву,
І небес осяйні клейноди
Провіщали майбутню битву.
Там зійдуться в борні жорстокій
Світло дня й темнота безкрила
І неправди столітні кроки
Враз зупинить любові сила.
Отверзлося у славі небо,
Голос Бога гримів над плесом,
Мов Отець пригортав до себе
Всіх людей теплотою весен…
* * *
Ще довго вночі очерети
Гомоніли про цю новину,
Ніби знову: «Адаме, де ти?»
Прозвучало в нічну годину.
Ніби знову Отець шукає
Заблукалих дітей Едему.
Як туга за щасливим краєм
Пробирає землян до щему!..
У печері Івану тісно.
Сон не йшов. У думках Месія...
І той голос, неначе пісня:
«Це Мій Син…» Значить, є надія.
Значить, знову ім’я Давида
Розцвіте, як той жезл Аарона.
І вже жоден чужий завида
Не зруйнує святого трону.
Заспівають щасливі юнки
Про часи перемог та волі,
І у храмі склепіння лунко
Оголосить кінець недолі…
* * *
Десь у дюнах шакали вили,
Та Ісус їх не чув — молився.
Бо десь поряд в тупім безсиллі
Древній Змій, як в Едемі, вився.
Мов колись, спокушав Адама:
«Якщо справді ти з неба, Божий,
Хай каміння хлібами стане,
Це ж зробити зможе не кожен…
Усі царства даю вже нині,
Уже зараз сідай на троні…
Подивися: на цій вершині
Лиш пів кроку — і ти в короні».
А Ісус в даль дивився пильно,
Чув осанну людського моря,
Бачив натовп, який насильно
Вів Царя на голгофську гору.
Відчував той вінок терновий,
Мов корону з гріхів планети...
Як темінь страшна, вечорова
Густіла під дзенькіт монети...
Він молився. Він бачив Царство,
Що народиться в День Врожаю,
Як Отець зі Свого багатства
Виллє Духа без мір, без краю.
Як могутність Святого Духа
Царство Сина збудує в людях...
Дощ із неба земну посуху
Перетворить в родюче груддя…
Ну а поки пустеля світу
Зустрічає Його вороже...
Сорок днів боротьбою жити!..
«Поможи ж Мені, вічний Боже!»
* * *
На Йордані сьогодні тихо.
Хилить древня верба коліна.
Десь зітхають старезні міхи
Й молоді дозрівають вина…
Вавринюк Юрій
Переглядів: 1