Стрітення («Ішли роки. Сивіли тихо скроні»)

Ішли роки. Сивіли тихо скроні, 
А він терпляче зустрічі все ждав. 
І ось — о, Боже! — в зморщені долоні 
Він ніжно сина Божого узяв.

Старечі очі зблиснули сльозою, 
І спокій дивний серце огорнув... 
«Небесний Батьку, я перед Тобою 
Ніщо, та все ж мене Ти не забув!»

Я ждав так довго. Іноді ночами 
Мені ця зустріч снилась, мов жива, 
І ось тепер тремтячими руками 
Беру спасіння... Сповнились слова...»

Замовк служитель. Згадував минуле. 
Всміхнувся тепло: ось воно, Дитя. 
Про Нього мріяв. Значить недаремно 
Надію ніс усе своє життя.

     У нас в житті є зустрічей багато. 
     Ми часто ждем ці радісні хвилини. 
     Та все ж найбільше, незабутнє свято — 
     Це зустріч Бога і людини.

Юрій Вавринюк

Персональний сайт Юрія Вавринюка

Переглядів: 26


Разработка веб сайтов