«Обійми мене, Господи, обійми!»
* * *
Обійми мене, Господи, обійми!
Світ шалено летить у сегмент зими.
Над Землею клубочиться сизий дим.
І знайоме до болю стає чужим.
Обійми мене, Господи, обійми!
Чує серце стривожене звук сурми.
На обвуглених стовбурах — жмут гілля,
Головешками всіяна вся рілля.
Смерчі полум’я різали цілину.
Виє вітер на згарищах про війну...
Обійми мене, Господи, обійми!
Тужить серце з вітрами навперейми́.
Ні дощу довгожданого, ні роси!
Довго й страшно у горах горять ліси,
А над ними заграви яскравий блиск.
А над нами кривавого сонця диск.
Обійми мене, Господи, обійми!
Затуманюють погляд гіркі дими.
За своїми законами край живе.
Ліс з роками відновиться, оживе.
В синє небо потягнеться шпиль сосни.
От дожити б знівеченим до весни...
Обійми мене, Господи, обійми!
Не буває в обіймах Твоїх зими.
Світлана Касянчик
Переглядів: 67