Свіча надій
У центрі Всесвіту, на тій Голгофі
Його розп’яли за гріхи мої…
Ще світ не знав такої катастрофи –
Свіча горіла посеред руїн.
Свіча горить – і є іще надія,
Свіча горить – і ще не гасне день,
Свіча горить – і світло не маліє,
Свіча горить іще в серцях людей.
Покаятись, і не грішити знову,
Спалить мости й ошатні кораблі,
Печаткою Вселенської Любові
Заручені ми вже на цій землі.
Ця благодать… А ми ж не заслужили,
Ця благодать… А ми в гріхах жили…
Чому ж у нас тепер одежі білі,
Хоч вчора ще, мов кармазин, були?
Свіча горить – і є іще надія,
Свіча горить – і ще не гасне день,
Свіча горить – і світло не маліє,
Свіча горить іще в серцях людей.
На жінку із Магдали була схожа –
Нещирий сміх крізь темряву страждань,
За що мені Твоє прощення, Боже,
За що мені оцей великий дар?
За що мені Твоя безмежна милість –
Тій грішниці, що розп’яла Тебе?! –
Твоя рука, мій Боже, не втомилась,
Щоб відкривать усім красу Небес.
Як схожі ми були до фарисеїв –
Із місивом думок брудних і чистих,
Прибрали самоправедні оселі,
Щоб досягти Небесної Вітчизни…
Свіча горить – і є іще надія,
Свіча горить – і ще не гасне день,
Свіча горить – і світло не маліє,
Свіча горить, горить в серцях людей.
У безпробуднім безумі епоха,
В агонії своїх життєвих сил.
А в центрі Всесвіту стоїть Голгофа,
Щоб в центрі душ завжди був Божий Син!
Ольга Чорномаз-Велиган
Переглядів: 376
