У осені завжди шукаєм плоду…
У осені завжди шукаєм плоду —
І тішимось, бо в неї він є зроду.
Бо завше осені прекрасний дивний сад
Багатий і на груші, й виноград,
На сливи і на яблука багатий, —
Вона ж бо любить людям догоджати.
Як догоджають нам — таки приємно.
Але чи любимо годить взаємно?
Бо ж наш людський свавільний, впертий рід
Так рідко у собі плекає плід,
До того ж, задоволений та ситий,
Не поспішає Богу догодити.
Бог осінню запобігає лиху,
Плоди приносить — й має з того втіху.
Та Він надіється знайти у нас плоди
І зазирає в душі нам завжди,
Чи не побачить раптом в ній любові
Або терпіння в ділі та у слові.
Отож, під старість, у осінню пору
Частіше думаю про милість та покору.
Хоч жив пристойно, міру мав і смак,
Та де плоди? Без милості ніяк
В блаженний вічний край не доберуся,
Що приготований стражданнями Ісуса.
Будь милосердний, Отче, Христа ради,
Здичавілі не зрубуй виногради!
Ще буде плід на їхньому гіллі,
Аби Тобі покласти на столі —
Плоди солодкі, благодаті повні,
Плоди життя, плоди сердець духовні!
Василь Мартинюк
Переглядів: 2234