Галерея величі

Я увійшов в незвичну галерею:
У залах тиша в вічність проросла,
Вона мене в історію вела,
Вона писала давню епопею.

В картинах дивних вічність малювала
Величність Бога, силу та могуть.
Ось Він — Творець. Безодні каламуть
Зіщулилась в передчутті начала.

Ось перший дотик: зорі зарясніли,
Всміхнулось небо вранішній землі.
Величним гімном в славі та хвалі
Моря та гори вдячністю бриніли.

А ось в життя вдягнулось чисте поле:
Буяють трави, плачуть солов’ї.
І як вінець у величі своїй
Творець людину садить на престолі.

Едем прекрасний, велич і блаженство,
І перший гріх, і перше каяття.
Солоним потом вкрилося життя
І гіркота у щасті материнства.

Ось зала знову. Й знову велич Бога.
Ось на картині — в полум’ї Сінай.
Веде Єгова у багатий край
Своїх дітей із рабства і тривоги.

Слухняно море води розтуляє,
В сухій землі джерела пружно б’ють.
В тих чудесах — велична Божа суть,
Його могутність і Його безкраїсть.

Я йшов по залах і мене могутньо
Торкалась велич Вічного Творця.
І я подумав: але де ж оця
Найбільша велич, вічна, незабутня?

В якій картині, фарбами якими,
Який сюжет розкриє Божу суть?
І я відчув: мене кудись ведуть
Крізь зали всі. Я став перед дверима.

Ось зала ще. У ній — одна картина.
Сумна й жахлива, темна, наче смерть.
Знайомий образ, чорна круговерть...
О, Боже мій, це ж постать Твого Сина!

Голгофи контур губиться у хмарах,
У центрі хрест тримає небеса.
О, Сину людський, де ж твоя краса?
Чому мовчиш при болісних ударах?

Але найбільш мене вразили очі
У погляді розп’ятого Христа.
У них — любов велика та свята
Світила маяком в глухій безодні ночі.

Вони ввібрали всі відтінки неба,
Усю одвічну мудрість і красу,
Людські страждання, сліз гірку росу
І весь тягар, що взяв Творець на Себе.

Я там стояв, не в силах відірвати
Своїх очей від цього полотна,
І зрозумів: без величі хреста
Господню велич нам не змалювати.

Юрій Вавринюк

Слово Боже