«А Він мовчав... Мовчання гучно било»
* * *
А Він мовчав... Мовчання гучно било
Набатом в груди... Руки мив Пілат...
Важке мовчання, довге, аж несила
Дивитись в вічі. Цвяхи правив кат...
Ще вчора храм лящав під батогами,
Від владних слів луна з кутків ішла.
Тепер мовчить Отой, що зводить храми
За кілька днів, борець супроти зла...
Ще вчора Він повчав, як треба жити,
І говорив, де варто б і змовчать.
Ще вчора йшли до Нього вбогі й ситі
Послухати про Божу благодать.
Тепер мовчить. Невже і справді винен?
За що ж Йому така ганебна честь?
Шаліє зло, кричить юрба неспинна...
Пішов без слів, поніс мовчання хрест.
«Замовк, нарешті», — втішено зітхнули.
Не знали, бідні, в ту жахливу мить,
Що Він ще заговорить. Серце чуле,
Як пташка, на той голос полетить.
Він заговорить. Кам’яна могила
Від голосу здригнеться. Вмовкне світ.
У безнадії затріпочуть крила.
Слова прорвуться через товщу літ.
У ці слова вслухаються століття,
Вони проходять лабіринти душ.
Їх слухають серця, гріхом розбиті.
Говорить Він, смиренний неба Муж...
Юрій Вавринюк
Персональний сайт Юрія Вавринюка
Переглядів: 7494
