«Глумилися над гідністю Месії»
* * *
Глумилися над гідністю Месії
Цинічно й страшно. Відвернулась ніч.
Земну скорботну ниву вже засіяв.
Вона зародить через дим сторіч.
Далеко ще до чорного світання.
Доба жахлива і кривавий слід.
І свист бича. У відповідь — мовчання
І злобні лиця на багрянім тлі.
Холодна ніч — остання перед стратою,
І смерть уже здавалася відрадою.
Хтось клав життя в наругах і прокляттях
У темний час печалей і журби.
А хтось принишк, мов тінь, біля багаття:
Немов з Христом… Та ближче до юрби.
«Ні меч, ні спис не залякають нині,
А те, що гріюсь — скільки ж тут вини?..»
Зненацька голос дівчини-рабині:
«І ти був з Ним!»
Вогонь не грів. Горіло у середині.
Блаженні, що ніким не будуть зведені.
І клятвенно: «Не знаю цього мужа,
Не відаю, що кажете мені…»
Лиш серце стукотіло дуже-дуже,
Немов ішов босоніж по стерні.
І заспівали пісню про відречення…
Душа аж застогнала понівечена.
Два погляди: один такий тужливий,
Що в серце учня всунулась гора…
І полилася вмить гаряча злива
З очей Петра.
Володимир Сад
Переглядів: 2199
