«Нікому не дано зійти з хреста»
* * *
Нікому не дано зійти з хреста,
Ніхто не повертається з Голгофи.
Над долями загублених отар
Сміються й плачуть щирі скоморохи.
Отари товпляться в долинах сліз,
Де замість трав — бездонне трясовиння,
Тут пропадає всякий піт і слід,
Сльоза окреслює злу руку тління.
Довершеність усталених понять
Диктує тут учинок, жест і слово.
Тут знов готові йти і розпинать,
І плакати над Розіп’ятим знову.
Когось штовхнуть, вмоститися зручніш.
Бреде в світи загублена отара —
У трясовиння йде, чи йде під ніж...
Кому — покора і чия — покара?
Нікому не дано зійти з хреста.
Мовчить Голгофи красномовна тиша.
Не вміє птах у небеса злітать,
Аж поки шкаралупу не залишить.
Тверда, мов криця, шкаралупа снів
Про мудрість і таланти скомороші.
Та мить — і землю вибито з-під ніг —
Душа блукає в хащах власних спрощень:
За частоколом звичних заборон
Навчилися і вигідно, і спритно
Не розрізняти підлість і добро...
І (навіть не красиво!) — говорити.
І думки недорікуватий біль,
Й чужого слова завчена округлість.
Гріха не розкріпачені раби...
Усюди перші чи, принаймні, другі.
Хіба було б так дивно відлюбить
На тім хресті рід злий і непокірний?
Здивовані свободою раби,
Дарованою тільки лиш по вірі.
А як сприйняти? Як збагнути це?
Як у безсиллі власному зізнатись?
І замість птаха падає яйце,
І кесаря вітає щирий натовп...
Мінливий лик потворності й краси...
Лиш Він — у всьому всесвіті Єдиний —
Розп’ятий над віками Божий Син
З Голгофи повернувся, щоб спасти нас.
Ольга Чорномаз
Переглядів: 1637
